Згадаємо, що традиційний комп'ютер створювався шляхом встановлення операційної системи безпосередньо на фізичне обладнання (жорсткий диск) системного блоку. Комп'ютер приводився до дії шляхом завантаження операційної системи і під час його роботи апаратні ресурси, які він використовував, не могли бути використані іншими комп'ютерами. Звичайно, на одному й тому самому системному блоці можна було встановити декілька операційних систем, але використовуватися вони були здатні лише по черзі -- одночасне завантаження декількох операційних систем було неможливим.
Для створення множини віртуальних комп'ютерів на спільному фізичному носії потрібен певний посередник між апаратними засобами та віртуальними комп'ютерами -- гіпервізор. Гіпервізор встановлюється на фізичний комп'ютер як окрема програма-застосування в операційній системі, як складова частина самої операційної системи (модуль ядра), або, навіть у якості самостійної спеціалізованої операційної системи. В перших двох випадках гіпервізор потребує для свого використання певної операційної системи. В останньому випадку гіпервізор є повністю автономним і не потребує додаткових програмних засобів (bare-metal hypervisor).
Розглянуті гіпервізори вирішують завдання повної віртуалізації, коли ОС віртуального комп'ютера ніяким чином не пов'язується з ОС, встановленою на носії. На одному й тому самому носії, наприклад з встановленою ОС Linux, можливе одночасне функціонування віртуальних комп'ютерів з різними ОС, такими як Linux, FreeBSD, MS Windows.
Слід зазначити, що для деяких ОС реалізується також часткова віртуалізація, коли віртуальні комп'ютери частково використовують ОС, встановлену на носії. При певному спрощені та економії ресурсів подібні засоби віртуалізації накладають обмеження. Зокрема, ОС віртуальних комп'ютерів має бути тією самою, що і в носія. Фактично, в ОС носія створюються контейнери, які створюють дещо на зразок низки проекцій ОС носія. Прикладами подібних засобів є OpenVZ в Linux та FreeBSD jails.
Немає коментарів:
Дописати коментар